“Оскільки більш Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять” (Лк 11, 9-13).
Наше життя у великій мірі побудоване на людських стосунках. Вирішення багатьох справ залежить від інших людей. У житті буває так, що іноді люди, які нас оточують, наші близькі чи рідні, в одних випадках йдуть нам назустріч, допомагають, сприяють, підтримують нас. А в інших – навпаки, можливо, через якесь пережиття чи настрій, можуть нам відмовити або навіть завдати болю, відповісти різко чи категорично.
У цьому Євангелії Ісус продовжує тему молитви. Питання молитви Спаситель завершує думкою про небесного Отця, а не про Себе. Щоб молитва принесла нам користь, спершу маємо пізнати любов Бога й довіритись Йому. Тоді можемо впевнено надіятись на Його допомогу. Відповідаючи на прохання апостолів навчити їх молитися, Господь подав їм як приклад молитву „Отче наш”. В основу молитви Христос ставить зустріч із Богом як Отцем і довіру Його любові. Цим показує, що Господь є Той, який завжди прагне людині добра. Бог є сталий, тому не може міняти своїх позицій, бути під впливом чогось, наприклад нашого гріха чи доброго вчинку. Творець всесвіту завжди один і той самий. Як каже Євангеліє, „Бог є любов’ю”, Він завжди добрий. Тож ніколи не змінює свого ставлення до людини, не забуває про нас, не перестає піклуватися нами.
Коли йде мова про молитву, маємо пам’ятати про цю Божу доброту і любов. Опирати свою молитву на вірі у любов Бога до нас. Це дає силу бути витривалими у молитві, тобто тривалою молитвою проявляти свою віру у всемогутність Господа, надію і довіру небесному Отцеві й таким чином мати певність успіху свого звернення до Нього. Тому Христос каже своїм учням: „Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам”. Правдива молитва не повинна обмежуватися лише до потреб, а бути постійним свідченням віри у любов Бога. Молячись, маємо вірити, що все, що дає нам Господь у нашому житті, Він дає виключно для нашого добра, для нашої користі, для нашого освячення і спасіння!
